Інтерв'ю з вуличними торговцями у Києві влітку 2011 року
Як корівка доїться, так і я їжджу. У будь-яку пору – що влітку, що взимку. Встаю о третій ранку, виїжджаю о п’ятій тридцять, о восьмій тут. Ночую на вокзалі, бо зранку є поїзд з безкоштовним вагоном для пенсіонерів. У платному залі ночую. Заплатила п'ять гривень і сиди, ніхто тебе не трогає. Там хоч відпочину, бо на базарі весь день на ногах, хіба на кравчучку присісти. Це моя карета! А що, я за своє життя не заробила? Їсти теж отак присяду, витягну, що з дому взяла. Та й тут ходять, продають нам то пиріжки, то кофе.
Як корівка доїться, так і я їжджу. У будь-яку пору – що влітку, що взимку. Встаю о третій ранку, виїжджаю о п’ятій тридцять, о восьмій тут. Ночую на вокзалі, бо зранку є поїзд з безкоштовним вагоном для пенсіонерів. У платному залі ночую. Заплатила п'ять гривень і сиди, ніхто тебе не трогає. Там хоч відпочину, бо на базарі весь день на ногах, хіба на кравчучку присісти. Це моя карета! А що, я за своє життя не заробила? Їсти теж отак присяду, витягну, що з дому взяла. Та й тут ходять, продають нам то пиріжки, то кофе.