«Державі геодезія не потрібна на даний момент. Хоча колись воно вилізе боком»

Розповідь геодезиста про умови праці та важливість своєї роботи, записана студенткою історії НаУКМА Лідією Зеленською. Аудіозапис і транскрипт доступні для використання в наукових цілях за умов збереження конфіденційності і посилання на проект “Праця і робітничий рух в Україні”.



* * *
Я закінчив топографічний технікум, і після закінчення технікуму, відслуживши в армії, пішов працювати на підприємство. На підприємстві я працюю вже двадцять другий рік. Досить часто, та майже весь час весь літній сезон я проводжу у відрядженнях. Робота подобається – не подобається зарплата. Коли я вибирав цю професію, я нормально заробляв нормальні гроші. Було більш-менш нормально організовано постачання, а зараз це все змінилось у гіршу сторону. У нас після Радянського Союзу розпадатися почало підприємство (воно було раніше на всю Україну велике). І почали мінятися директори, а як людина не має компетенції і працює директором, то вона довалить те, що не довалилось.

Розкажу в порівнянні. При тому ж самому Радянському Союзі, навіть після розпаду, на початку розпаду виїжджали польові бригади в поле. Знімалася хата в селі, де була база партії, знімалась хата для проживання бригад. Зараз цього нічого не робиться, хату можна вимолити у нашого дорогого директора тільки як похолодає, а так проживаємо в основному в палатках. Звичайно ж, забезпечення не те. Що таке табір в палатках? Як хату ти зачинив і залишив речі, та поїхав на роботу, то табір треба увесь час згортати або залишати когось чергувати. І вибрати нелегко місце для табору. Перед цим ми працювали, в тому році на Луганщині. Район досить густозаселений, місць для того, щоб прожити, дуже мало. Але ми старались, підшукували… Не всі річки, не всі ставки ще приватизовано.

Палатки, дякувати Богові, нам встиг купити попередній директор. З того часу вони вже по сім - по вісім років зберігаються у тих, хто береже. Їжу? Ой, нам же платять гроші! Нам платять 30 гривень на відрядження в день. На ці гроші ми скидаємось бригадою і закуповуємо їжу, самі готуємо. Ви як думаєте, цих грошей вистачає? Правильно, не вистачає. Згідно з новим наказом гроші за відрядження нараховуються від 30 до 180 гривень в день. Але директор вирішив, що нам 30 гривень вистачає. Зарплата в нас відрядна – що заробив, те маєш. День не вийшов на роботу – і тільки 30 гривень.

Все залежить від бажання керівника щось робити. Воно ж було інакше. Попередній керівник пішов на підвищення, притяг цього «обормота». Він валить все, що недовалилось. Як людина, маючи три магазина своїх, лишилась без них, керуючи цими магазинами? Можна йому довіряти державне підприємство, як Ви вважаєте? Я думаю, що не можна. Але він має велику підтримку у верхах, тому пробує керувати.

Він теж, буває, їздить з нами у відрядження. Але він їздить за кордон – у Білорусію, Молдавію, Росію. Там, де у відрядження дають від тридцять до п’ятдесяти доларів на добу. Плюс проживання, звичайно, в готелі: палатці він же жити не буде – там комарі.

А ми - яка є робота, за таку роботу і чіпляємося. Роботи не так багато, зараз в основному демаркація кордону з Молдавією. Починається демаркація кордону з Росією. Плюс геодезичні роботи різні. Працювали ми й по Києву, не можна сказати, що увесь час у відрядженні. Я за двадцять два роки об’їздив, мабуть, всю Україну – нема такого місця, де б я не був. У великих містах - точно в усіх. Карпатські гори, можна сказати, що всі обійшли ногами, коли відновлювали мережу.

У колективі у нас усе рівних засадах. Частіше назначають відповідального старшого, який відповідає за роботу, організовує роботу. Як сказати, коректує роботу. Бо буває, що виїжджає не одна бригада, а п’ять – шість бригад, і хтось мусить зводить кінці з кінцями, дивитися, хто куди їде. Тому він називається «керівник проекту» – це людина, яка зводить кінці з кінцями, щоб не вийшло так, що одна бригада виїхала, скажімо так, в точку А, а друга бригада була поряд і вирішила, що їм теж туди треба їхати, і вони поїхали всі разом. Координатор, можна так сказати.

Він як координатор закриває наряди сам, то додатково й отримує. Та й невелика там різниця – якихось двісті – триста гривень. Тобто на двісті – триста гривень більше від інших працівників. Як такої рознарядки нема, то просто зі згоди колективу каже: «Хлопці, так і так, я дивився за роботою, щоб ви нормально працювали, не було накладок». І закриває собі на двісті – триста гривень більше. Колектив, зазвичай, проти нічого не має. Призначають зверху, щоб було з кого шкуру драти.

Як хто не буде працювати, то не буде і мати зарплати. У нас ніхто нікого ніде не заставляє. От подумайте самі: я – бригадир, у мене в бригаді один не хоче працювати, а троє працюють. Ну що я закрию тому, хто не хоче працювати, як в мене відрядна оплата? Я йому закрию на тридцять гривень в день, які він отримує за відрядження. Тобто вирішується все на місці: береться коефіцієнт трудової участі. В принципі, в нас хлопці всі працюють давно, так що накладок як таких немає. Прийшов в тому році молодий спеціаліст, після технікуму хлопчина, виїхав він в Одеську область (пощастило, я вважаю) на будівництво стовпів по кордону з Молдавією. Не сподобалось йому: трохи жарко, але ж вода поруч, риби – море, купайся, їж рибу, копай стовпи. Налякали його комарі, через тиждень втік. А спробували його десь в інше місце відправити, він звільнився. Не всім ця робота підходить. У нас зараз наймолодшому із хлопців 28 років, та й останній наплив молоді був років п’ять – шість тому. Але хлопці, в основному, всі порозбігалися. Познаходили місця, де краще платять, де вчасно платять і більші розцінки, де можна їздити так само, але жити не в наметі, а в готелі. Інші фірми, інші керівники. Я ж кажу, що багато залежить від керівника.

Чому ж я залишаюсь тут? Все ж таки у мене великий стаж. Я ж не кажу, що я залишаюсь. Я шукаю місце, куди піти. Але все ж таки вже віковий критерій: в багатьох фірмах є обмеження. Та й звик я до цього колективу, я ж працюю не з директором, а з колективом. А колектив дуже хороший. Це відіграє велику роль, звичайно. Бо було по-різному, за двадцять років були різні випадки. В хлопцях, з якими я працюю, я впевнений, що вони завжди допоможуть. Надійні просто хлопці.

Спільність в колективі може через те, що є екстремальні умови праці. От, наприклад, я бачив степову грозу. Кажуть, дощ ллє з відра. А це дійсно з відра, як за півметра від палатки не видно нічого, просто стоїть стіна води. Це було в Каховці. Водій відійшов на десять метрів від машини, зайшов у гараж, ввалив цей дощ, так він машину шукав, напевно, хвилин десять, поки знайшов. Стіна води, не видно нічого. Такі ж екстремальні умови бувають досить часто. В горах потрапляли під дощ, під сніг. В червні місяці піднялися на гору, а нас засипало снігом. В таких умовах і перевіряється людина. А вже як таке витримають і не повтікають, то і втікати негоже. Зате робота тим, хто не повтікали, подобається.

Я і не помічав такої особливої конкуренції у колективі. Єдине, що вихопити кращий шматок роботи. Бо може бути робота одна, а розцінки - різні. Але це я не вважаю конкуренцією: просто кожна людина хоче краще влаштуватися. А так, в принципі, немає конкуренції. Коли молоді хлопці поприходили, то вони щось пробували, а потім зрозуміли, що конкуруй – не конкуруй, будеш так само ходити по тих самих полях і, може, тобі хтось дасть трохи більше грошей. Через те, вони зрозуміли… Теж, довго не платили зарплату, це було вже при цьому директорі. Через це з молодого колективу залишився лише один хлопець – і тільки через те, що він років з п’ятнадцяти працює. У нього батько працював у нашій галузі, і він з батьком з років чотирнадцяти – п’ятнадцяти. От і звик до цієї роботи. Він працював разом з ним в польових умовах, був помічником у батька. Прийшов він сюди не молодим спеціалістом, а досить непогано підготовленим, мав якесь уявлення про прилади, міг зробити якусь роботу, особливо, якщо його проконтролювати і підстрахувати.

У кожної фірми свої вимоги щодо віку і досвіду роботи. Буває, що і освіту вимагають. Але в основному затребувані більш молоді. Іде вікове обмеження до тридцяти – до тридцяти п’яти років. Ми маємо вже раніше іти на пенсію, у нас пенсійний вік від п’ятдесяти п’яти років, чоловіки ідуть на пільгову пенсію. Можливо, через це бояться брати. Але пенсійну реформу, я так зрозумів, переглянуть, так що… Не всі фірми бояться. Якщо така робота, як у нас, тобто відрядження, польові дослідження, то там вікових обмежень нема, там спираються на наявність досвіду роботи, знання приладів і досвід виконання різних робіт. І, звичайно, щоб умів ладити в колективі, керувати людьми, домовлятися з ними. Бо в бригаду різні люди потрапляють, а півтора – два місяці прожити в одному кутку – це треба вміти притиратися.

Я в конфлікти стараюсь не вступати, а як вступаємо, то фізично виходимо. Хто сильніший, а як дядьки можуть виходити? Постукались кулаками, на другий день помирилися, ще й той, хто програв, пробачення просить. Образно кажу. В основному, вирішуються словами: прокричали, посварились і на цьому розійшлись. Все між собою. Ви ж теж повинні розуміти, що в кожного свої проблеми, а коли місяць – півтора живеш в колективі одному, з цими проблемами, далеко від сім’ї, вони назрівають і колись прориває. Хтось більш терпимий, а хтось менш. Розбираємось, нема там нічого складного. До кулаків доходить дуже рідко. Остання бійка років три тому була: два куми між собою звелись. А за що? Бо той побудував на п’ять стовпів більше, ніж другий, заліз на його територію. І за це били одне одному морди. Всі живі, здорові, але не вітаються по сей день. Працюють тут досі обоє. Один працює час від часу, бо в нього село і померла мама – нікому приглядати за хатою. Коли жінка може приглянути за хатою, він виїжджає на роботу. Людина на пенсії, вже розвів собі бджоли, качок, треба нагляд.

Я зараз не можу сказати про середню спеціальну. Я її отримав при Радянському Союзі. У нас була досить непогана базова освіта, і я прийшов на підприємство - мені треба було показати тільки методику роботи, прилади я знав. Зараз приходять навіть з інституту хлопці, молоді спеціалісти, вони не вміють користуватися навіть елементарними приладами. Треба починати все з нуля. Яка в тієї людини базова освіта була, я не знаю, але нема навіть елементарних навичок.

Якщо нічого не закінчуєш, то нікуди не підеш без диплому. Я кажу просто, що в них базові знання, може, кращі, ніж у мене. Але в них не було ніякої практики. У нас в технікумі викладали теорію, і під цю теорію підводили ще й практику. Давали попрацювати на різних приладах, подивитися. Може, саму методику роботи ти і не вивчав, бо у нас на підприємстві трохи інакше, ніж в технікумі. Але прилади давали, хто хотів, міг їх вивчити. І навіть на той час, коли я прийшов, у нас був в технікумі один прилад на всіх, а на підприємстві цих приладів було багато. При бажанні можна було їх вивчити. В мене після технікуму з приладами ніяких проблем не було, хоча там вони були не найкращі.

Держава нас не дуже забезпечує і це не дуже високооплачувана професія. Але все залежить від того, в яку ти фірму потрапив. І розцінки різні за різні роботи. Я знаю просто декілька фірм (туди я не встиг потрапити, не пройшов по віковому критерію): якщо у нас отримуєш тисячу, то у них десь три – три з половиною тисячі гривень. Вони накручують кошторис замовнику і платять більш відсоток від кошторису за виконану роботу. І ми часто в них підробляємо, коли у них спеціалістів не вистачає. По Києву йшла приватизація земельних ділянок, інвентаризація. І коли я у себе на роботі отримував х грошей, то в приватній фірмі я заробляв 3х, або й 4х. В приватній фірмі не було приладів, а так на підприємстві взяв прилад, поїхав наче б то робити квартал підприємства – а сам в цю маленьку фірмочку і працюєш на них.

Щодо покращення умов праці, то ми будемо міняти самі потихеньку. Змінимо директора і побачимо, як воно буде. Недовго йому, бідненькому, залишилось. Не те, що все крутиться навколо директора: просто людина не вміє керувати і не розуміє, що робить. Я ж пояснюю, що з таким керівником воно так погано й виходить. Коли людина буде на своєму місці і буде розуміти, що вона робить, звісно поміняються і умови роботи. Наприклад, більша оплата залежить від економічного відділу – треба нормально кошторис складати. Але ж ми працюємо зараз за кошторисами, які складені чотири – п’ять років тому. А тоді не введена була індексація (суми доплати на зміну розцінок). У нас, наприклад, зараз бензин іде за кошторисом чотири чи три гривні за літр, а насправді він – дев’ять гривень за літр. Індексацію ніхто не ввів, бо не думав, що це потрібно. Точніше, не подумали. Можливо, що нові домовленості будуть трошки кращі…

А директор? Я не вз’ївся на директора, просто людина повинна відповідати за свою роботу, і якщо ти на своїй посаді, це не значить тільки віддавати команди, а ще треба вникнути в роботу. Треба старатися допомогти виконувати роботу, а не тільки вимагати від інших. Його нам просто скинули зверху – у нас на підприємстві на кандидатуру директора були більш достойні люди, які теж працювали в полі чимало, і знають саму методику нашої роботи. Керівник має знати роботу і вміти керувати. А у нашого начальства немає ніякого уявлення про це.

Та й державі геодезія не потрібна на даний момент. Хоча колись воно вилізе боком. Я не знаю, чи зараз ведуться, але раніше велись постійні спостереження за рухами схилів Дніпра в Києві. Раніше вела наша фірма, а потім, може, відійшло якомусь малому підприємству. Безліч таких моментів є. От ми, наприклад, спостерігали за рухом земної кори на Рівненській атомній електростанції. Зараз маємо спостерігати Запорозьку АЕС. Все ж таки це безпека. Після Чорнобиля особливо варто над цим задуматися, тим більше що Рівненська АЕС сидить на розломах тектонічних плит, і карстові порожнини під нею є. Але ми провели чотирирічний цикл спостережень. Ми виїжджали весною і осінню: весною робили спостереження за горизонтальними рухами землі, а осінню – за вертикальними. І протягом чотирьох років, чотирьох циклів дали висновки, які підтвердили, що станція безпечна. Два роки тому ми їздили на контрольний цикл, і знов підтвердилося, що зрушень майже нема.

Наприклад, завдяки нашому підприємству не відкрили Кримську АЕС. Там дуже цікавий ґрунт. Взагалі, рух по висоті має відповідати майже нулю, а там виявилося, що рух складає півтора – два сантиметра. І люди хотіли будувати на цьому місці АЕС. А рух плити під реактором має допуск 0,05 мм. Різниця велика. Геодезія – це виміри на земній поверхні. Всі топографічні карти теж складені на основі геодезії та топографії. Спочатку виміри, потім маєш якийсь результат.