“Єдине, що мене страшить у кожній новій роботі, це те, що можна її втратити”

Розповідь студента-фрілансера про умови праці

Суть моєї роботи полягає в тому, що я мушу робити новини. Ці маленькі новини із картинкою і текстом, на які люди клікають. Я мушу робить певну кількість за місяць, аби, ну, мене не вигнали. Ось. Також вони мають бути гарної якості, щоб на них люди клікали, тому що інакше компанія не бачить в мені сенсу. Тобто обов’язки – це робити ці віджети якісно і в певній кількості.


Робота мені не дуже подобається. До того у мене були набагато кращі роботи, як на мене. Я не задоволений, тому що дуже часто ці віджети, пройшовши через редактора, їх повертають, доводиться перероблять, і в результаті, на початках особливо, я маю в годину заробітну платню як працівник Макдональдса. Це досить мало. Ну, я би не сказав, що конкретно заробітна платня мала, скоріше кількість витрачених ресурсів на кількість гривень.

У нас на роботі взагалі є два поділи: хтось може сидіть в офісі, працювать. Для всіх фрілансерів є підвал, тобто можна вдома робить, як я роблю, а можна іти в підвал або в офіс, якщо на повний день. В принципі, отут компанія працює дуже добре, абсолютно все влаштовує мене і влаштовує всіх людей. Я не знаю, де тут можна придовбаться. Створені умови, плюс можна відвідувати спортзали, це рахується за робочий час, хороші умови самого офісу тощо. Все як треба. Ті люди, які працюють в офісі, вони задоволені: от кава і все, все безкоштовно і доступно.

Ті, хто приходять щодня, ті отримують ставку, а ті що вдома — залежно від зробленої роботи. Ну, власне, тут справедливо все. Єдине, що мене не влаштовує в зарплатні, це те, що треба досить довго пройти оце муштрування, щоб потім заробляти більш-менш пристойно. Або, принаймні, не вчитися (щоб було більше часу) і тоді можна добре заробляти.

З муштруванням річ у тім, що американська компанія має особливості порівняно з українською. От на англомовних сайтах заборонені фотографії жінок. Тобто не можна використовувати в рекламі фото «гарячих» жінок, слово «гарячий», ну, «hot», «spicy», «sexy». Взагалі, слово «секс» взагалі заборонено, тобто будь-який натяк на сексуальність, навіть якщо це стаття про секс, вона заборонена. І дуже багато censorship, тобто не можна ніяких расових там, будь-яких дискримінацій за нацією. Це повинно обов’язково бути інтелігентно, максимально толерантно. Ну і щоб не було жодних претензій з боку людей, тобто не можна на віджет поставить якусь людину невідому і написати «mental disorders», тоді немовби вийде, що ти звинувачуєш людину, що вона хвора. Бо якщо подивитися російську або українську підмережу, то дуже часто там «жирная корова» і якась жінка звичайна, знайдена фотографія Вконтакті. Очевидно, що якщо така людина знайде свою фотографію, то емоції, образа – це некоректно. Хоча інколи це до маразмів доходить, жахливих. Тобто, якщо жінка тримає мобільний телефон, то це вже не можна ставить, тому що в техніці, в рубриці «Техніка», має бути тільки техніка.

Щодо часу роботи і внутрішнього розпорядку, то це все досить ліберально. Головне – зробити достатню кількість оцих віджетів, виконать план, а за який час, можна не в офісі, а вдома доробить, жодних обмежень немає. Ніхто нікого не зв’язує, хоча мені здається, що мінімальний каприз директора і це б мало бути, що всі приходять на восьму. Тобто, воно начебто і є формально, але люди толерантні одне до одного, тому що це креатив. Це відділ креативу, і там певні знижки роблять на те, що це все-таки творче заняття, ніхто нікого не напрягає. Модератори, як завжди, проти креативу, а креатив проти модераторів, але я маю сказати про те, що люди зовсім різні.

Я на даний момент достатньо мало контактую, тому що я фрілансер, хоча я маю сказать, що вони постійно запрошують кудись, гуляти, повністю націлені на те, щоб комунікація всередині колективу відбувалася. Тобто, над цим працюють всі, щоб колектив був цілісним. І компанії це вигідно, і самому колективу. Ворожості я не бачив. Тобто, як на мене, навіть для нової людини, всі нові приходять дуже легко, тому що там дуже часто змінюються кадри, але ж там є і старі «акули», але вони ставляться до людей позитивно, добре.

Атмосфера впливає на саму роботу, бо коли знаєш, наприклад, що ти не подобаєшся усім, це ускладнює роботу. У креативі це має бути вільне спілкування і щоб було весело. Сама робота досить неформально проходить. Паралельно з основним чатом, в який викладають завдання, є чат такий собі ігровий, куди пишуть, якісь смішні речі кидають. Він постійно циркулює і він набагато потужніший насправді, ніж чат, у якому завдання є, тобто люди комунікують між собою постійно. Це важливо.

Чи бували випадки порушення прав на моїй роботі? Навряд. Вони намагаються бути рівними і гладкими. Вони тому і гроші заробляють дуже добре. Це компанія з мільйонними прибутками, там все відточено. Вони вже багато років. Не знаю, я сумніваюсь, що права робітників якось порушувалися. Ну хіба що... ну ні, це щось придумать хіба що, а так я не бачу. Дійсно гладко. Ті, що скаржаться, ідуть собі. Там досить сильний потік. От.

Єдине, що мене страшить у кожній новій роботі, це те, що можна її втратити. Для мене це завжди було одним з найбільших порушень прав. Наприклад, на попередній роботі з людьми, з якими я співпрацював півроку, в один момент вони вирішили, хоча вони не попереджали, але вони от почали закриватися потихеньку, і я втратив ту роботу. Вони досі працюють, але вони намагалися штат якось скоротить, не попередили мене завчасно і навпаки давали мені надії, щоб я чекав. Як на мене, це було несправедливо в мій бік, але в той же час, вони розрахувалися зі мною за всі мої роботи.

Досвід минулої роботи дуже мені допоміг у теперішній. Це дуже схожі роботи, тому що до цього був Social Media Marketing. Допомогло розуміння того, як працює реклама. Що може зацікавити людей, на що не можна натякати, чому. Взагалі, це – досвід комунікації з людьми, яких ти не знаєш. Тільки там було інтерактивне спілкування, тобто ти пишеш і спілкуєшся з цими людьми, ну, граєш перед ними по-своєму. А тут інтерактивності немає. Інтерактивність хіба що в тому, що вони клікають на те, що ти написав. Ну, тут, я би сказав, більш технічна робота. Тобто, тут є готові фрази, можливо, їх треба перекомбіновувать. Робота менш творча, ніж була попередня, можливо, тому це мене трохи стримує.

Навчання дуже допомагає. Хороший рівень англійської має бути, тому що потрібно знайомитися з контентом. Також культурним рівнем, тому що потрібно знати, що людину може зацікавити, що може не зацікавити. Причому, якщо це людина того ж рівня, для кого він робить, то він не обере відповідну статтю, потрібен вищий рівень, ніж ті, хто клікає. От. Клікають як правило, з Індії. Треба дивитись трохи вище, ніж те, що ти робиш, тому навчання сто відсотків потрібно.

Цікава робота, я стільки приколів передивився! Плюс практика англійської мови, уже не переплутаєш ні закінчення, ні як будуються питання, ні якісь там якісь мовні часи. Тобто, це доводиться до автоматизму. Плюс всі якісь там чутки, Голівуд, Болівуд, Толівуд... Але цим матеріалом теж треба володіть, тому що це цікаво певним чином. Але дуже мало політичних новин. Наприклад, мене цікавить політика. Політика туди не проходить, не можна навіть робити погані або смішні новини про Обаму. Компанія не хоче проблем...

Та я просто собі працюю. Я нічого змінювати не хочу. Ну, мене хіба що дивують оці правила на заборону жіночого тіла. Як на мене, це вже занадто. Ну, і не тільки тіла, а і жінки як такої. Як на мене, це вже автодискримінація, тому що більшість співробітниць тієї компанії і є жінки, тобто вони самі свою стать не ставлять, щоб бути толерантними. Чесно кажучи, жінку поставить комерційно вигідніше, тому що на людей, і зокрема, на жінок, клікають більше. Просто їх помічають серед усього контенту... А так, я думаю, що ті люди краще тямлять, що вони роблять, і їм видніше, не перший рік працюють.

Ну і не треба забувати про досвід роботи як такої, тим паче в такій компанії з таким капіталом; бачити, як це має бути влаштоване. Тому що, якщо це така компанія, то ти не переживаєш, що тобі не заплатять або недоплатять, або ще якісь такі нюанси. Як все влаштоване, просто якщо працюєш на якусь конторку, там дуже часто бувають якісь трюки, а тут все от як має працювати контора. Якщо вона так не працює, то це якась не така робота. Тобто, це досить правильна робота.

Я взагалі неофіційно працюю. Тобто, ніякої відпустки, взагалі нічого. Єдина моя відпустка – це заробить певну кількість грошей і відпочивать на них. Фрілансери просто дуже швидко змінюються, щоб їх ще й оформлювать, це ж додатковий час: поки фрілансера оформиш, то він вже може і звалить. А от ті, хто офіційно працює, вони скаржаться, що відпустка замала, але хто не скаржиться на замалу відпустку? Всі хочуть відпочивати за гроші компанії більше, ніж працюють. Відпустка десь чи тиждень чи два. Кажуть, її взагалі скоротили до тижня. Але мені здається, що нічого такого тут і немає. Це ж гроші, треба їх зароблять. І так два дні вихідних. Що людям бракує? Відпрацювали, два дні відпочили, нашо їм ще й загули? Тим більше не треба забувати про офіційні свята, там теж бувають по тижню загули. Ну, тобто, я думаю, що не переробляться люди.

Поки я в університеті, наскільки я знаю, навчання зараховується як стаж, тобто у мене буде чотири роки стажу. Якби я був влаштований офіційно, то моя заробітна платня була би ще меншою. Я, чесно кажучи, не тямлю, який відсоток, але, здається, п’ята частина пішла б у нікуди. Бо коли ці гроші ідуть в державу, я не впевнений, що вони ідуть на майбутнє моє соціальне страхування...

Це не перша моя робота, і я намагався знайти роботу ще далекого кінця першого курсу, це було давно. І мої власні пошуки роботи ще жодного разу не доходили, це було безвільне розсилання резюме на будь-яку роботу і нуль реакції. Я не знаю, можливо, їм треба дзвонить на домашній о другій ночі, але реакції на розсилання резюме нема. Це при тому що я пишу відповідь на якісь офіційні вакансії. Всі мої способи влаштування – це через знайомих, далеких знайомих або якихось моїх знайомих знайомих. Я витратив дуже багато часу, аби отримать свою першу роботу (через знайомство), цю роботу я теж отримав через знайомих...

Для деяких людей робота може бути як хобі. Мабуть вони небагато заробляють або мають якийсь додатковий ресурс доходу, десь ще беруть гроші, не знаю. Я ж, чесно кажучи, завжди на перших порах сприймаю свою роботу дещо в штики, тобто це у мене є культурною акліматизацією. Мені потрібен деякий час. Перший місяць я хаю, другий місяць я вже хаю менше. На третій місяць я вже починаю отримувать від неї задоволення. На цій роботі я вже десь півтора місяці, тобто я вже на стадії десь проміжного хаяння. Думаю, потім я вже примирюсь з тим, що вона хороша. Задоволення від роботи завжди треба отримувать. Якщо людина принципово не може отримувать задоволення, вона має навчитись це робити. Я не кажу міняти роботу, просто навчитись отримувати задоволення від того, що вона робить, тому що врешті-решт це – результати її праці. Тому я будь-якою ціною намагаюся шукати позитив у будь-якій роботі (звісно, окрім позитиву отримання грошей). І в кожній роботі можна його знайти, принаймні, другим активом завжди стає досвід.

Я не можу сказать, чи в Україні трапляються щасливі люди, яким пропонують обирать роботу. Я ж кажу: знайти роботу, навіть дуже погану, дуже складно без знайомих. А якщо знайшов хоч щось, треба звикать. Я маю сказать, що мені знайшли і поділилися непоганою роботою. Але вибирать – нє – я не вибираю. Якби я вибирав, то я пішов би журналістом. Це просто більше моя стихія. Я більше звик писати великі форми, ніж по п’ять слів у реченні якомога стисліше і зрозуміліше. Насправді, це не спрощує задачу. Треба бути постійно новим, не можна повторюватися, але в той же самий час треба залишатися лапідарним. А в журналістиці більше індивідуалізму. Та й платять більше, якщо платять, бо у мене це було як стажування, я не вимагав грошей, це було класно. Але потрібна все-таки оплата цієї праці. Будь-яка праця має бути оплачена. От і все.

Поки що мене ця робота влаштовує. У мене ж особливий пунктик, тому що я студент, мені потрібно, щоб я міг робити це вдома, щоб я не відволікався на походи в офіси тощо... Бо я завжди перш за все приділяю час на навчання. Тому робота не може стати для мене на перший план, самоціллю чи хобі, тому що навчання – це і самоціль, і хобі. Ну, це не те, що мої вимоги, це просто вимоги ситуації. А якби я знайшов таку роботу, де я зміг би сидіти вдома і отримувати гроші за свою працю, хоча б трошки більші... то я був би задоволений.

Плюс цієї роботи в тому, що я не обмежений в заробітній платі. Я буду отримувати стільки, скільки зроблю. Я можу заробити хоч тисячу, хоч три тисячі, хоч п’ять. Багато робіт не передбачають такої функції. І платять навіть більше, ніж навіть за редагування, яке є набагато тяжчою роботою. Ця робота приносить гроші, як я можу бути не задоволений? Треба пристосовуватися до роботи і я думаю, що я до неї якнайшвидше пристосуюсь. Я нею задоволений, тому що вона в мене є. Я ціную, що мені дають роботу і мені як студенту третього курсу довіряють працювати на себе.

Розповідь записана студенткою соціології НаУКМА Оленою Цибанковою. Аудіозапис і транскрипт доступні для використання в наукових цілях за умов збереження конфіденційності і посилання на проект “Праця і робітничий рух в Україні”.