Розповідь молодої офіціантки у кафе про свої умови праці, записана студенткою соціології НаУКМА Анною Коробчук. Аудіозапис і транскрипт доступні для використання в наукових цілях за умов збереження конфіденційності і посилання на проект “Праця і робітничий рух в Україні”.
Я працюю офіціанткою у невеличкому кафе. Нещодавно закінчила навчання. Вийшла заміж. За освітою я вчителька, маю диплом педагогічного університету за спеціальністю історія та право. Але так вийшло, що я не працюю за професією… Це тому, що я коли була на останньому курсі, то пішла на підробіток у це кафе. А коли закінчила навчання, то вирішила поки що тут і залишитися. Тут я заробляю більше грошей, ніж якби пішла працювати за спеціальністю. Там дуже маленька заробітна платня. Вона не коштує тих зусиль і тих нервів, які витрачаєш на цю роботу. Я просто проходила практику, коли навчалася, і це дійсно дуже важко. А держава не цінує цю професію і гроші мізерні.
Це моя рожева мрія — працювати вчителькою. Звичайно, якби моя праця оплачувалася належним чином, то я б працювала із задоволенням. Мені дуже шкода потрачених років на навчання. Я навчалася і тепер працюю зовсім у іншій сфері. Але я не настільки віддана своїй професії, щоб працювати за маленькі гроші.
У кафе моя робота полягає в тому, що я там не лише офіціантка, а як і бармен, тобто постійно стою за барною стійкою. Якщо чесно, то це дуже важко, особливо влітку, тому що поряд з баром різноманітні холодильники, кавова машина. Від них дуже жарко і через це влітку там просто жахливо. Є кондиціонер, але мій хазяїн пожлобився купити нормальний. Він такий, що треба до нього підходити, до того кондиціонера, і стояти біля нього, щоб стало легше. Так дуже легко застудитися. Я так і застудилася минулого літа дуже сильно через цей кондиціонер, але було неможливо до нього не підходити, оскільки дуже душно, дуже жарко. В принципі, в інші пори року нормально, а от влітку жахливо.
Я виходжу на одинадцяту ранку і працюю до десятої вечора, але інколи хазяїн просить на годину довше лишитися. А от коли футбол, то приходять багато чоловіків дивитися. В нас плазма висить і тоді це може затягнутися навіть до першої години ночі. А в мене є ставка за вихід і процент від виручки. І мені вигідно пропрацювати довше, коли футбол, оскільки дуже велика каса. Тому що чоловіки п’ють дуже багато пива, коли дивляться футбол. Грошей доволі багато і ще чайові чоловіки залишають щедрі, тому в принципі нормально.
Обідньої перерви як такої в мене теж немає, оскільки в обід саме особливий наплив людей. Коли встигну вискочити купити щось поїсти, то нормально. Ні, так ні. Хазяїн дозволяє мені дещо принести з собою і там щось взяти, якщо хочеться. В принципі я можу пити воду там. Але це не нормальне харчування, я вважаю.
Коли я працюю свою зміну, то я там одна. У мене є напарник, який працює в іншу зміну. Але приїжджає хазяїн і часто мені допомагає. Якщо я працюю допізна, до першої години ночі, то звісно він відвозить мене на машині своїй. Якщо до одинадцятої, то я добираюся сама. Мені на одинадцяту ранку на роботу і це нормально, але коли, вибачте, я повертаюся після футболу о першій ночі, то я не дуже висипаюся. Тому можу запізнитися. Мене особисто хазяїн за це ніколи не карав, але в нього є ще пару точок і я знайома з людьми, які там працюють. Вони розповідали, що їх карав за запізнення.
Шеф взагалі до мене добре ставиться. Минулого літа, як я якраз влаштувалася на цю роботу і пропрацювала десь місяць, я попросила у нього відпустку. Шеф мене відпустив, нормально. В цей час за мене працював мій напарник. Йому якраз тоді потрібні були гроші, він теж хотів кудись поїхати. Потім, коли я повернулася, поїхав він і я працювала тиждень без вихідних. Це звичайно було дуже важко, але гроші не завадять. Це було заздалегідь обговорено і я запланувала так, що буду тиждень працювати без вихідних.
Я працюю в тому одязі, в якому мені подобається. Я люблю відвертий одяг. Він приваблює клієнтів, тому мій хазяїн теж не проти. Коли футбол, я ніколи не залишаюся одна, тоді шеф присилає адміністратора і він зі мною, теж дивиться футбол. З ним мені не страшно. Але адміністратора він насправді почав присилати лише після того, як декілька раз були екстренні випадки. Після того, як я зачиняла кафе, мене одного разу ледве не пограбували. Я саме несла виручку за тиждень і підійшла банда молодих хлопців. З того часу, коли ми працювали допізна, зі мною завжди хтось був: адміністратор чи шеф.
З моїм напарником ми працюємо два через два, тобто двоє діб я, двоє він. Але якщо він за мене попрацював, то іноді я відпрацьовую за нього, іноді ні. Це залежить від ситуації. Якщо йому потрібні гроші, а я не можу відпрацювати, тоді ні. Хазяїн нормально до цього відноситься. Йому все одно, аби хтось працював. Напарник мій хлопець доволі гарний, добрий. Ми з ним нормально спілкуємось. Він мене не раз виручав, якщо в мене були непередбачувані обставини. Але якщо він теж не може, тоді я ж розумію і я маю йому допомогти.
На Новий рік ми не працювали, а перед Новим роком була якраз моя зміна і тут була певна проблема. Мені було не дуже зручно, треба було і продукти купити, і поприбирати, але я все ж таки нічого не сказала шефу, вирішила цього не робити. На Різдво, просто була не моя зміна, я не знаю, як напарник вирішував це питання. Чомусь не поцікавилась. На 9 травня ми працювали, людей взагалі не було. Я сказала хазяїну про це, він мене відпустив трішки раніше. Але можна було взагалі не виходити. Це йому звичайно не дуже сподобалось. Він вважає, що якщо можна заробити, то потрібно заробляти. Але чи був у цьому сенс, адже було мало людей. Але ставку заплатив повністю.
З начальником стосунки дуже часто переходять у неформальні. Він декілька разів запрошував мене на побачення, але я відмовлялась, бо я заміжня жінка. Декілька раз це ледве не призвело до звільнення, але потім він схаменувся і зрозумів, що я до нього відношусь нормально як до шефа. Просто у нас можуть бути лише офіційні стосунки. Але він симпатичний. Хоча мій чоловік кращий.
Я працюю неофіційно, тому в мене немає ні соціальних гарантій, ні страхування, нічого подібного. Ці питання навіть не підіймалися. Мені дуже потрібна була робота і мені було все одно, чи будуть мене оформлювати, чи ні. А зараз не доходять руки до цього, щоб це обговорити. Тоді про все домовились в усній формі, все на словах. Але шеф нормально до мене ставиться і проблем не виникало. Кожен день він нараховує мені заробітню платню. В принципі мені все подобається, єдине що – це кондиціонер. Я вже йому про це говорила. Він сказав, що відремонтує інший, але ще цього не зробив до цих пір. А я боюсь нагадувати.
Я поки що не планую дітей, матеріального забезпечення ще нема. Але якби я зараз попросила декретну відпустку, то навряд чи я б вийшла з неї, він мене назад не взяв би. За цей період він знайде нову людину і йому це буде невигідно. Пару разів він також натякав на те, що хоче закриватися у недалеко майбутньому. Точно ще не говорив, поки що я працюю. Я думаю, що він закриється. Податки дуже великі. Хоча в нас дуже гарний приплив людей: в обід приходять і ввечері посидіти, випити.
Ви знаєте, коли я йшла на цю роботу, я думала, що я не зможу там працювати, що це не для мене. Але так вийшло, що там досить таки гарна атмосфера, весела. Є постійні клієнти, які постійно приходять. Там приємно працювати. Звичайно люди бувають різні, але більшість дуже непогані. Правда, деякі клієнти, особливо у стані алкогольного сп’яніння, давали зрозуміти, що я тут лише офіціантка, прислуга, яка повинна виконувати усі їхні забаганки. Але я одразу ставила їх на місце!
Умови праці загалом непогані, за виключенням кондиціонеру звичайно. І ставлення хазяїна нормальне, атмосфера непогана, але … я не мріяла з дитинства бути офіціанткою. Якби я була людиною без освіти, то дала б дев'яносто зі ста такій роботі. Якби я не навчалася, пішла би після школи туди працювати, то це, як на мене, прекрасна робота. Але, з огляду на те, що я навчалася в університеті, що в мене вища освіта, то тут буде відсотків 40, якщо не 30. Мені якось образливо, що я з вищою освітою працюю офіціанткою, у сфері обслуговування. Я не на це очікувала і дуже жаль років, які я витратила на навчання.
Ті ж соціальні гарантії. Не подобається те, що в мене їх немає: страховки, такого всього. Також непостійність роботи не подобається – вона сьогодні є, а завтра її немає. Я не знаю, що буде завтра, я як на пороховій бочці. Щось пробувати міняти? Участь у страйках чи акціях протесту? Ні, це не для мене, я таким не займалася. Розумієте, я боюся. Він може просто знайти людину, яку це влаштує. Я ціную цю роботу в тому плані, що якщо я залишуся без неї, то залишуся без засобів існування. Тому в мене немає іншого вибору. Я б звичайно хотіла і якісь гарантії мати, що мене завтра не звільнять. Але я просто боюсь, що…
Взагалі, це не те, про що я мріяла. Там звісно непогано, гроші є, але я не дуже б хотіла все життя провести тут. Моє майбутнє не дуже чітке і я просто не знаю, що мені робити, якщо я зараз залишусь без роботи. Я живу сьогоднішнім днем. Єдина моя надія - це на мого чоловіка, що він підійметься по кар’єрних сходах і зможе краще нас забезпечувати. Я б пішла далі навчатися. Можливо пізніше це і вийде. Я б не хотіла сидіти вдома, не хочу бути домогосподаркою. Але б не працювала повний робочий день. Брала б собі декілька уроків на тиждень, щоб не сидіти вдома, щоб реалізувати себе, мати спілкування поза домом. Зараз у нас сімейний бюджет комплексний і мій дохід є вагомим, тому я і працюю офіціанткою. Якби мій чоловік заробляв більше, я б звичайно не працювала ТУТ.
Я працюю офіціанткою у невеличкому кафе. Нещодавно закінчила навчання. Вийшла заміж. За освітою я вчителька, маю диплом педагогічного університету за спеціальністю історія та право. Але так вийшло, що я не працюю за професією… Це тому, що я коли була на останньому курсі, то пішла на підробіток у це кафе. А коли закінчила навчання, то вирішила поки що тут і залишитися. Тут я заробляю більше грошей, ніж якби пішла працювати за спеціальністю. Там дуже маленька заробітна платня. Вона не коштує тих зусиль і тих нервів, які витрачаєш на цю роботу. Я просто проходила практику, коли навчалася, і це дійсно дуже важко. А держава не цінує цю професію і гроші мізерні.
Це моя рожева мрія — працювати вчителькою. Звичайно, якби моя праця оплачувалася належним чином, то я б працювала із задоволенням. Мені дуже шкода потрачених років на навчання. Я навчалася і тепер працюю зовсім у іншій сфері. Але я не настільки віддана своїй професії, щоб працювати за маленькі гроші.
У кафе моя робота полягає в тому, що я там не лише офіціантка, а як і бармен, тобто постійно стою за барною стійкою. Якщо чесно, то це дуже важко, особливо влітку, тому що поряд з баром різноманітні холодильники, кавова машина. Від них дуже жарко і через це влітку там просто жахливо. Є кондиціонер, але мій хазяїн пожлобився купити нормальний. Він такий, що треба до нього підходити, до того кондиціонера, і стояти біля нього, щоб стало легше. Так дуже легко застудитися. Я так і застудилася минулого літа дуже сильно через цей кондиціонер, але було неможливо до нього не підходити, оскільки дуже душно, дуже жарко. В принципі, в інші пори року нормально, а от влітку жахливо.
Я виходжу на одинадцяту ранку і працюю до десятої вечора, але інколи хазяїн просить на годину довше лишитися. А от коли футбол, то приходять багато чоловіків дивитися. В нас плазма висить і тоді це може затягнутися навіть до першої години ночі. А в мене є ставка за вихід і процент від виручки. І мені вигідно пропрацювати довше, коли футбол, оскільки дуже велика каса. Тому що чоловіки п’ють дуже багато пива, коли дивляться футбол. Грошей доволі багато і ще чайові чоловіки залишають щедрі, тому в принципі нормально.
Обідньої перерви як такої в мене теж немає, оскільки в обід саме особливий наплив людей. Коли встигну вискочити купити щось поїсти, то нормально. Ні, так ні. Хазяїн дозволяє мені дещо принести з собою і там щось взяти, якщо хочеться. В принципі я можу пити воду там. Але це не нормальне харчування, я вважаю.
Коли я працюю свою зміну, то я там одна. У мене є напарник, який працює в іншу зміну. Але приїжджає хазяїн і часто мені допомагає. Якщо я працюю допізна, до першої години ночі, то звісно він відвозить мене на машині своїй. Якщо до одинадцятої, то я добираюся сама. Мені на одинадцяту ранку на роботу і це нормально, але коли, вибачте, я повертаюся після футболу о першій ночі, то я не дуже висипаюся. Тому можу запізнитися. Мене особисто хазяїн за це ніколи не карав, але в нього є ще пару точок і я знайома з людьми, які там працюють. Вони розповідали, що їх карав за запізнення.
Шеф взагалі до мене добре ставиться. Минулого літа, як я якраз влаштувалася на цю роботу і пропрацювала десь місяць, я попросила у нього відпустку. Шеф мене відпустив, нормально. В цей час за мене працював мій напарник. Йому якраз тоді потрібні були гроші, він теж хотів кудись поїхати. Потім, коли я повернулася, поїхав він і я працювала тиждень без вихідних. Це звичайно було дуже важко, але гроші не завадять. Це було заздалегідь обговорено і я запланувала так, що буду тиждень працювати без вихідних.
Я працюю в тому одязі, в якому мені подобається. Я люблю відвертий одяг. Він приваблює клієнтів, тому мій хазяїн теж не проти. Коли футбол, я ніколи не залишаюся одна, тоді шеф присилає адміністратора і він зі мною, теж дивиться футбол. З ним мені не страшно. Але адміністратора він насправді почав присилати лише після того, як декілька раз були екстренні випадки. Після того, як я зачиняла кафе, мене одного разу ледве не пограбували. Я саме несла виручку за тиждень і підійшла банда молодих хлопців. З того часу, коли ми працювали допізна, зі мною завжди хтось був: адміністратор чи шеф.
З моїм напарником ми працюємо два через два, тобто двоє діб я, двоє він. Але якщо він за мене попрацював, то іноді я відпрацьовую за нього, іноді ні. Це залежить від ситуації. Якщо йому потрібні гроші, а я не можу відпрацювати, тоді ні. Хазяїн нормально до цього відноситься. Йому все одно, аби хтось працював. Напарник мій хлопець доволі гарний, добрий. Ми з ним нормально спілкуємось. Він мене не раз виручав, якщо в мене були непередбачувані обставини. Але якщо він теж не може, тоді я ж розумію і я маю йому допомогти.
На Новий рік ми не працювали, а перед Новим роком була якраз моя зміна і тут була певна проблема. Мені було не дуже зручно, треба було і продукти купити, і поприбирати, але я все ж таки нічого не сказала шефу, вирішила цього не робити. На Різдво, просто була не моя зміна, я не знаю, як напарник вирішував це питання. Чомусь не поцікавилась. На 9 травня ми працювали, людей взагалі не було. Я сказала хазяїну про це, він мене відпустив трішки раніше. Але можна було взагалі не виходити. Це йому звичайно не дуже сподобалось. Він вважає, що якщо можна заробити, то потрібно заробляти. Але чи був у цьому сенс, адже було мало людей. Але ставку заплатив повністю.
З начальником стосунки дуже часто переходять у неформальні. Він декілька разів запрошував мене на побачення, але я відмовлялась, бо я заміжня жінка. Декілька раз це ледве не призвело до звільнення, але потім він схаменувся і зрозумів, що я до нього відношусь нормально як до шефа. Просто у нас можуть бути лише офіційні стосунки. Але він симпатичний. Хоча мій чоловік кращий.
Я працюю неофіційно, тому в мене немає ні соціальних гарантій, ні страхування, нічого подібного. Ці питання навіть не підіймалися. Мені дуже потрібна була робота і мені було все одно, чи будуть мене оформлювати, чи ні. А зараз не доходять руки до цього, щоб це обговорити. Тоді про все домовились в усній формі, все на словах. Але шеф нормально до мене ставиться і проблем не виникало. Кожен день він нараховує мені заробітню платню. В принципі мені все подобається, єдине що – це кондиціонер. Я вже йому про це говорила. Він сказав, що відремонтує інший, але ще цього не зробив до цих пір. А я боюсь нагадувати.
Я поки що не планую дітей, матеріального забезпечення ще нема. Але якби я зараз попросила декретну відпустку, то навряд чи я б вийшла з неї, він мене назад не взяв би. За цей період він знайде нову людину і йому це буде невигідно. Пару разів він також натякав на те, що хоче закриватися у недалеко майбутньому. Точно ще не говорив, поки що я працюю. Я думаю, що він закриється. Податки дуже великі. Хоча в нас дуже гарний приплив людей: в обід приходять і ввечері посидіти, випити.
Ви знаєте, коли я йшла на цю роботу, я думала, що я не зможу там працювати, що це не для мене. Але так вийшло, що там досить таки гарна атмосфера, весела. Є постійні клієнти, які постійно приходять. Там приємно працювати. Звичайно люди бувають різні, але більшість дуже непогані. Правда, деякі клієнти, особливо у стані алкогольного сп’яніння, давали зрозуміти, що я тут лише офіціантка, прислуга, яка повинна виконувати усі їхні забаганки. Але я одразу ставила їх на місце!
Умови праці загалом непогані, за виключенням кондиціонеру звичайно. І ставлення хазяїна нормальне, атмосфера непогана, але … я не мріяла з дитинства бути офіціанткою. Якби я була людиною без освіти, то дала б дев'яносто зі ста такій роботі. Якби я не навчалася, пішла би після школи туди працювати, то це, як на мене, прекрасна робота. Але, з огляду на те, що я навчалася в університеті, що в мене вища освіта, то тут буде відсотків 40, якщо не 30. Мені якось образливо, що я з вищою освітою працюю офіціанткою, у сфері обслуговування. Я не на це очікувала і дуже жаль років, які я витратила на навчання.
Ті ж соціальні гарантії. Не подобається те, що в мене їх немає: страховки, такого всього. Також непостійність роботи не подобається – вона сьогодні є, а завтра її немає. Я не знаю, що буде завтра, я як на пороховій бочці. Щось пробувати міняти? Участь у страйках чи акціях протесту? Ні, це не для мене, я таким не займалася. Розумієте, я боюся. Він може просто знайти людину, яку це влаштує. Я ціную цю роботу в тому плані, що якщо я залишуся без неї, то залишуся без засобів існування. Тому в мене немає іншого вибору. Я б звичайно хотіла і якісь гарантії мати, що мене завтра не звільнять. Але я просто боюсь, що…
Взагалі, це не те, про що я мріяла. Там звісно непогано, гроші є, але я не дуже б хотіла все життя провести тут. Моє майбутнє не дуже чітке і я просто не знаю, що мені робити, якщо я зараз залишусь без роботи. Я живу сьогоднішнім днем. Єдина моя надія - це на мого чоловіка, що він підійметься по кар’єрних сходах і зможе краще нас забезпечувати. Я б пішла далі навчатися. Можливо пізніше це і вийде. Я б не хотіла сидіти вдома, не хочу бути домогосподаркою. Але б не працювала повний робочий день. Брала б собі декілька уроків на тиждень, щоб не сидіти вдома, щоб реалізувати себе, мати спілкування поза домом. Зараз у нас сімейний бюджет комплексний і мій дохід є вагомим, тому я і працюю офіціанткою. Якби мій чоловік заробляв більше, я б звичайно не працювала ТУТ.
Немає коментарів:
Дописати коментар