28 червня 2011

ВАТ "Галол" у Дрогобичі (2001-2011)


Боротьба трудового колективу Відкритого акціонерного товариства "Галол" (м. Дрогобич, Україна) одна з найтриваліших у новітній історії робітничого руху України. Конфлікт між працівниками, з одного боку, власниками та його представниками, з іншого, тривав майже десять років. За цей час виробничі потужності заводу - складне нафтохімічне обладнання -  повністю знищені і розпиляні на металобрухт, колектив розпорошений – дехто виїхав на заробітки за кордон, дехто вийшов на пенсію або знайшов інше місце роботи, хтось вже помер.

Історія конфлікту

У 90-ті роки нафтохімічний завод "Галол", виробник олив всіх типів (в т.ч. моторних, локомотивних і трансформаторних), мастил та присадок для різноманітної техніки, був акціонований і приватизований. Пакети акцій отримали також працівники заводу. Спочатку підприємство працювало нормально.

Згодом почалися проблеми. У жовтні 2001 року розпочалася процедура банкрутства. У серпні 2002-го підприємство протягом двох днів було двічі незаконно перепродане (санатор заводу – фірма «Автолізинг Україна» продала його майно за 2,5 млн  грн  київській фірмі «Енерготехпром», яка перепродала його «ФК-Груп»).

Новий власник, порушуючи закон, повністю відмовився від зобов’язань перед трудовим колективом, а тодішнє керівництво заводу просто залишило людей напризволяще. Юридично усі залишилися працівниками ВАТ "Галол", а фактично були викинуті на вулицю без виплати боргів та врегулювання трудових відносин. Адже коштів на підприємстві не залишилося.

Активна частина трудового колективу організувалася у ініціативну групу, яка почала відстоювати права працівників. Вони вимагали повернути борги по заробітній платі і поновити роботу підприємства.

В жовтні 2003 року колектив звернувся до органів державної влади, правоохоронних органів з проханням навести лад на підприємстві, на якому з 2001 року йшла процедура санації. Це призвело до боргів по заробітній платі й перед пенсійним фондом та податковою, втрачених робочих місць і акцій підприємства.

Вдавалися до радикальних акцій: майже двадцять разів перекривали залізничну колію у Дрогобичі. Перший раз це сталося 30 листопада 2003 року, коли понад 150 галолівців, протестуючи, натовпом хлинули на рейки, перекривши рух харківського поїзда.

21 грудня 2003 року працівники Дрогобицького ВАТ "Галол" перекрили залізничний рух більш ніж на дві години, завадивши руху двох потягів Трускавець-Харків і Львів-Трускавець і зірвавши графік руху решти поїздів. Протестувальники вимагали повернення заробітної платні за три роки, завершення процесу санації та впорядкування роботи підприємства.

10 березня 2004 року працівники вдалися до нової акції протесту. Попередні 5 акцій протесту відбувалися у Дрогобичі із перекриттям залізничної колії. Після цього було частково виплачено заробітну платню. Після акції губернатор Львівської області Олександр Сендега та тодішній співвласник заводу Євген Пущик пообіцяли, що 20 березня 2004 року завод запрацює. Обіцянка не була виконана. Влітку 2004 року колектив майже кожні вихідні виходив к залізничній станції Дрогобич на прорив міліцейських кордонів, виставлених перед залізничними полотном.

У 2007 році колективу вдалося відвоювати непрацюючий завод, але к цьому часу він являв собою майже пусту територію, бо завод стояв з 2003 року. Відновити роботу колектив не зміг, бо через судові тяганини не було повноважних осіб для відновлення роботи. Колектив не міг вчиняти якісь реальні дії по заводу Просто контролював територію.

Конфлікт і робітничі протести висвітлювались у пресі. Але перемоги працівників "Галолу" у судах різних інстанцій змінювалися поразками, і справи поверталися на новий розгляд. Кінця судовій тяганині не було. Вищий господарській суд 10 років повертав справи в першу інстанцію.
За майже 10 років боротьби змінилося 7 арбітражних керуючих. Частина з них із ентузіазмом бралася за вирішення проблем, але, заплутавшись у безкінечних судах, просто відступали. Це практично зневірило "галолівців" – зарплатні борги не виплачувалися, майно не повертали, трудові відносини так і залишилися неврегульованими.

Результатом того, що всі ці роки підприємство не працювало, стало те, що під впливом природних умов часу і недостатньої охорони хімічне підприємство, діяльність якого потребує постійного догляду і контролю, практично знищене. Заіржавіле обладнання системи водо- та енергопостачання, дахи, які протікають і провалюються, напівзгнилі стіни споруд – ось такий нинішній стан підприємства.

Господарський суд Львівської області виніс рішення про ліквідацію підприємства і призначив нового ліквідатора. Позаяк він з Києва, колектив сприйняв його призначення з осторогою. Але коли з подачі ліквідатора комітет кредиторів прийняв рішення про першочергову виплату боргів із заробітної плати, колектив вирішив змиритися з його призначенням. Сьогодні з дотриманням вимог трудового законодавства працівники підприємства звільнені, їм виплачена вихідна допомога та заборгованість із зарплати. Від лютого 2011 року планувалося продовжити виплати працівникам, які розрахувалися з ВАТ "Галол".

Але позитивне рішення про повернення майна ВАТ "Галол" має для колективу гіркий присмак. Перед підприємством залишився один вихід – ліквідація з виплатою боргів працівникам. Крім цього, на підприємстві залишилося чимало речовин, що становлять загрозу для екології регіону і ліквідація яких також вимагає значних коштів.


Коментарі

Історія приватизації і занепаду заводу "Галол" характерна для пострадянської ситуації. У 90-х роках "Галол" був прибутковим підприємством і вважався прикладом успішної приватизації. Як розповідають робітники, лідер популярного тоді націонал-демократичного Руху Тарас Чорновіл наводив "Галол" у якості прикладу успішної приватизації. Політик вважав, що така модель може бути поширена на інші підприємства країни. Але не так сталося, як гадалося.

Одна з лідерів робітників заводу "Галол" Оксана Новосад так коментувала ситуацію в інтерв'ю профспілковій газеті „Робітнича солідарність” (2009):

„Спочатку була процедура банкрутства, непорядна фірма влізла сенатором, завод було зроблено боржником перед цією фірмою, яка згодом стала основним кредитором, і на цій підставі вже розпоряджалася долею заводу. Потім, завдяки великим зусиллям колективу, конкурс було визнано недійсним, разом з тим і договір з купівлі-продажу, окремою ухвалою повернули майно, але вищий господарський суд ухвалу про повернення майна повернув на новий розгляд.

Стосовно керівника фірми «Автолізинг - Україна» порушено кримінальну справу, хочу зауважити, що не «Автолізинг - України», то є солідна фірма.  А ця – це підставна, складається з двох осіб, з адресами в Києві, після того як порушили кримінальну справу проти керівника, він вже два роки переховується.

Ми неодноразово зверталися до вищих органів. Миємо листи і від міністрів, але в судах одне і те саме – триває розшук, триває розшук,  триває розшук…Ніби все на нашій стороні, але закінчення нема. З 2003 підприємство стоїть, в 2007 ми цих горе-власників витурили, але через судові тяганини немає повноважних осіб для відновлення роботи. І якісь реальні дії по заводу вчиняти не можемо. Просто контролюємо територію. (Робітнича солідарність, 2009).

У червні 2004 року працівники "Галолу" під час акції протесту виголосили, що звертаються до Європарламенту, Ради Європи і президента США з проханням про надання політичного притулку:

„Шановний пане президент, звертаємось до вас як до одного з небагатьох лідерів держав-захисників прав і свобод людей!
Звернутися до вас змусило загрозливе становище, в якому ми зараз перебуваємо. Внаслідок дій наших власників і влади ми опинилися у вкрай важкому становищі. На даний час працівники заводу не мають роботи, їм не виплатили борги по зарплаті. Ми багато разів зверталися до президента України, голови уряду і генерального прокурора, але складається враження що керівників у нас немає. Їх тільки показують по телебаченню як ляльок, а насправді їх не існує. Прокуратура, суди всіх рівнів, влада на всіх рівнях нагло ігнорують розпорядження і президента, і прем'єр міністра, просто знущаються. Влада є порушником закону, який вона насправді ніколи не захищала. Ми неодноразово виходили на акції протесту, за цей час працівники міліції, прокуратури, суду ходили по наших квартирах, залякували нас, погрожували нам, а деяким, викручуючи руки – до речі учасникам війни - затягували у відділки міліції. На даний час ми залишилися без засобів до існування. Нам не виплачені борги по зарплаті, нас залякують, погрожують, оскільки ми не можемо формально існувати в цій державі, порушники закону правлять бал, а влада потурає їм у цьому, а ми поставлені в рабські умови, тому просимо надати нам і нашим сім”ям політичний притулок у вашій державі”.

Слід зауважити, що на протязі багатьох років активну допомогу колективу "Галолу" надавала незалежна профспілка "Захист праці" (Львів), а також ліві активісти Києва та інших міст України.

Матеріали в архіві проекту „Праця і робітничий рух в Україні”

1. Відео-документація (трив. 26 хв.) акції протесту 28 червня 2004 року, під час якої представники колективу „Галолу” намагалися перекрити залізничну колію біля Дрогобича в чому їм протидіяла місцева міліція. Фотографії (snapshots from video documentation) з акції протесту 28 червня 2004 року у м. Дрогобич за посиланням.

2. Фотографії з акцій протесту і території заводу. 

Більше фото заводу від 2007 року дивиться за посиланням. 

3. Відскановані копії газетних вирізок та інтернет-публікацій.
4. Відео-інтерв”ю з представниками трудового колективу "Галол" (червень 2011 року). 
 

5. Фото з особистих архівів колишніх працівників "Галолу" за посиланням.



Немає коментарів:

Дописати коментар